Анна Шляхова
22-05-2020 21:05

Промова на користь страху

Страх заслуговує на похвалу, на краще уявлення про себе, ніж те, що занадто ми про нього маємо. Завдяки страху я завжди продовжував рухатися далі. Він багато для мене зробив і, сподіваюсь, ще більше зробить в майбутньому. Таким чином, цими рядками я хочу виразити свою скромну вдячність страху. Моїй професії властивий страх, бо в альпінізмі він незмінний супутник, що підганяє, стримує, захищає та направляє. Страх підказує мені, куди йти, показує розважливий, надійний та безпечний шлях. Страх — мій компас. Він також робить мене обережним і рятує від самого себе. Страх робить досвід інтенсивним, а життя - більш насиченим.

Я альпініст. Більше половини року я проводжу в горах. Не тільки на вертикальних стінах. І не тільки пішки або на велосипеді на стежинці серед альпійських луків я проводжу час. Найкращі моменти — це коли в мене перехоплює подих. Проте особливе збудження в мене викликають ні мандри, ні поїздки на горному велосипеді, ні лижні пригоди, а виклики, що я шукаю як спортсмен. Наскільки далеко я можу зайти? Коли я більше не знаю напевно, скільки ще можна продовжувати рух, це і є альпінізм у кращих своїх проявах. Шлях у незвідане. Пошук уявної лінію поміж вже знайомих, переступаючи межу незвіданого. Моє життя тільки тоді наповнюється сенсом, коли я на шляху до нових горизонтів. Це мій елексир життя.

Я став професійним альпіністом за покликом душі. Проте на життя я заробляю, переважно, не сходженнями у гори, а лекціями. Але хто б мене слухав, якщо мені не було б що розказати? Без захопливого дикого світу гір, напевно, не було б в мене жодного слухача. Мені на користь те, що я займаюсь не виключно скелелазінням чи сходженнями у високі гори, а досить різноплановий спортсмен і пробував усі активності, так чи інакше пов’язані з альпінізмом. Спортивне скелелазіння познайомило мене зі світом найменших скель та найбільших труднощів, швидкість — з безкомпромісним бігом по вертикалі. Лазінні без страховки на високих скелях переводить боротьбу в ментальний вимір. Експедиції у розріджене повітря з непривітною погодою та невблаганним холодом великих гір в Гімалаях або в Арктиці навчили боротися проти всього.

Щоб я не робив в минулі роки, в кінці кінців все зводилося до одного: я опинявся на межі можливостей людини, де я мав пройти випробування. Покладаючись виключно на себе. І найбільше мені подобається те, що для виживання я мусив задіяти все: мої сили, мої знання, весь мій досвід та ментальну силу. Безпосередня зустріч із силами природи робить альпінізм таким захоплюючим!

Але чому це має бути завжди таким екстремальним? Можна сміливо припустити, що бажання дізнатися щось невідоме може стати приводною пружиною. Зовсім не хочу заперечувати. Це насправді чудове відчуття — прославитися своєю роботою. Ми й сьогодні захоплюємося Ернстом Генрі Шеклтоном, Роландом Амундсеном або Едмундом Гілларі за те що вони десятиліттями йшли у незвідані на ті часи області. Слава стає логічною винагородою за добровільний ризик життям. Але ще важливіше те, що відповідні переживання роблять життя справжнім!

В моєму житті немає нічого більш значущого, ніж прийняття ризиків в горах задля розсунення границь можливого. Чим більш небезпечною стає ситуація, тим сильнішим стає мій страх, тим інтенсивніше я відчуваю момент, коли всі складнощі залишаються позаду, і я стою на вершині. Страх наповнює сенсом мої сходження та пролази.

Саме тому в своїй спортивній кар’єрі я переважно обираю лише ті шлях, де відчуваю дух пригод та страх. Ні, я не шукаю смерті, зовсім навпаки: я шукаю наповненості життя. Я ставлю собі визови, від однієї згадки про які у мене підвищується пульс, розростається в середині занепокоєння і всі думки звужуються до однієї єдиної.

Страх — це саме те, що я шукаю і що мені потрібно. Він показник того, чи мої думки нудні, тривіальні, навіжені чи просто занадто небезпечні, або інакше кажучи, навпаки, правильного напрямку. Чому я завжди шукаю страх? Здається, наперекір тенденції контролювати геть все, що може бути небезпечним чи загрозливим, щоб не залишилося страху! Ця тенденція — самогубство, бо страх нам потрібен як невід’ємна частина життя. Страх — це частина життя від народження до кінця!

З тих пір, як людина не живе серед природи, нам вже не треба боротися за виживання, добувати їжу, тепло та сухе місце для сну. Наші першобутні предки боялися набігів сусідніх племен, нападу диких тварин та суворості зими. Кожного дня вони мали справу зі справжнім страхом. В них було достатньо турбот, щоб не думати ні про що інше. Ми бачимо невпинний ріст кількості психічних захворювань, і причина цього в тому, що ми набагато рідше мусимо мати справу з реальною небезпекою.

Одне очевидно: щоденна важка фізична праця та необхідність добувати їжу не залишають часу та сил для негативних думок. Не залишається жодної можливості розмірковувати про сенс життя. Не залишається місця для нудьги та смутку. Хто не знає цього гарного відчуття заспокоєння після важкої фізичної праці на відміну від вимушеної бездіяльності? Справив діло, гуляй сміло! Або як гарно відпочити після гарно зробленої роботи! Скільки правди в цьому вислові. Робота, особливо фізична, — це найкраща терапія для гарного самопочуття. Але в сучасному світі нам все менше доводиться фізично працювати, й на додачу, все менше в нас залишається реальних причин для страху. Чим більше прагнемо ми жити без страху, чим більше ми втікаємо від небезпек, тим більше нас стримують страхи.

Я переконаний, що за таких умов наш дух шукає інших нових приводів боятися. Ми перетворюємось на суспільство трусів без необхідності в фізичній праці та реальних природних загроз. Людині доводиться самій шукати собі виклик. Застосовуючи запобіжні засоби в одній сфері, ми провокуємо появу нових страхів в іншій.

В історії еволюції людства страх грав роль найважливішого захисного механізму, завдяки якому в небезпечній ситуації людина навчалася відповідній ефективній поведінці. Для виживання важливо заздалегідь правильно реагувати в критичних ситуаціях. Завчасне бігство може бути затратним, проте нехтування небезпекою або недооцінка ризиків можуть мати фатальні наслідки. Саме тому у людини досить розвинуте відчуття страху, яке чутливо реагує на можливе порушення природного балансу. Тривожність, таким чином, можна розцінювати як занадто чутливо систему безпеки, що видає сигнали фальшивої тривоги.

Один із відповідних феноменів наших часів є стигматизація страху. Страх вважається чимось цілком негативним. Ніхто не хоче добровільно боятися. Стало соромно відверто розповідати про свої страхи, бо мало хто дійсно розуміє функції страху. В соціальному плані не бажано мати страху. Або іначе кажучи: погано бути трусом. Страх став табу. Це відчуття, якого намагаються уникнути всіма засобами. Але страху не уникнути, якщо його лише приховувати. Це безглуздо. Страх не заслуговує на таке ставлення, він не є чимось, притаманним виключно невдахам. Насправді, все навпаки.

Маючи на увазі мужність, ми відразу вказуємо на наявність страху. Без страху немає мужності. Так само, як без смерті немає життя. Страх може бути стимулом, каталізатором та енергією переможця. Спочатку зовсім не просто домовлятися зі своїм страхом. Через це я часто опинявся на межі своїх можливостей, де завжди задавався питанням: чи мушу я робити це сам собі? Коли я сам створював собі зустрічі зі страхом, які мусив прийняти і подолати, я отримував набагато більше, ніж вкладав. Тоді відчував я, що перемагаючи страх, я роблю ще один крок вперед у своєму житті.

Зараз я розумію, що страх примушував мене розвиватися. Перемоги над страхом були для мене найціннішими подарунками з усіх можливих — незабутні враження. Так, я можу згадати всі значущі моменти. З того самого дня, коли я одинадцятирічним хлопцем стояв на своєму першому 4000-ку, і до сьогодні. 40 років в горах — весь цей досвід я дуже детально пам’ятаю. Так само пов’язане моє життя зі скелелазінням. Зображення, голоси, відчуття та зустрічі кожного дня в горах зберігаються в моїй пам’яті. Рік за роком: що, коли, де та як. Глибоко в пам’ять в’їлися тисячі окремих спогадів. Не тільки гори, але все що було навкруги. Я впевнений, що причиною цьому значною мірою є страх, що завжди був моїм супутником. Страх посилював мої відчуття та допомагав записувати нові сторінки у книгу моїх спогадів.

За багато років я сумарно прочитав більше 2000 лекцій, завжди з ентузіазмом, про свій досвід в горах, про свободно лазіння, фрі-соло та лазіння швидкості, рівно як і про магію високих стін та найвищих гір у світі. І я помітив, що досвід та робота за страхом можуть мати цінність не тільки для мене, як для спортсмена-екстремала. Страх є в житті кожного, також у моїх слухачів та читачів цієї книги. Цілком можливо, що в іншій формі, ніж у мене, бо, в свою чергу, страх — дуже особиста річ. У кожного є свій список страхів. Хто не боїться втратити здоров’я або захворіти на невиліковну хворобу? Хто не боїться потрапити в аварію та бути прикованим до інвалідного візка на все життя? Або подивитися вниз з балкону хмарочоса? Хтось боїться диких звірів, закритого ліфту, народних гулянь або інших натовпів. Або, ввечері йти додому наодинці. Є такі, хто бояться потягів, літаків або клоунів. У інших паморочиться тільки від однієї думки про необхідність виступати перед великою кількістю людей. Неважливо, як ви познайомилися зі своїми страхами, напевно лише, що страх — невід’ємна частина життя.

Таким чином, моя книга — це промова на користь мужності та відвазі, бо мужність і страх нерозривно пов’язані одне з одним. По-перше, ми всі реагуємо на страх однаково. Зі страхом приходить напруження, якого неможливо уникнути. Але також в нас є свобода. Піти йому назустріч та зіткнутися з проблемою обличчям до обличчя або втекти? Це той же вибір, коли ми піднімаємося на величну гору і зіштовхуємося з найсильнішими страхами, чи вибираємо турне. Але спустившись в долину, всі погодяться, що вершина за спиною виглядає не такою високою, як коли вона височиться попереду.

Звісно, з точки зору здорового глузду, не варто йти в гори всліпу і без плану. За краще буде вивчити місцевість та обрати логічний шлях на вершину. В нагоді можуть статися відповідні перехрестя, які треба впізнавати та використовувати як можливість піднятися вгору або вчасно зійти.

Альпінізм в цьому випадку лише метафора життя, де перемагати потрібно зовсім не гори, а своє власне я. Кожен аспект життя — звички, професійна рутина, родина — треба осмислювати і ставити під сумнів. Ще цікавіше досліджувати та вивчати життя! З мужністю та готовністю йти незвіданими шляхами, зустрічати нових людей. Якщо з огляду на страх нічого не робити, то не просунешся вперед ні на крок аж до самої смерті, якої ми всі боїмося.

Я не філософ, але принаймні маю деяку мудрість. Але найперше я завзятий альпініст. Той, хто залюбки буде вас мотивувати та заспокоювати, коли страшно. Якщо ви прислухаєтесь до свого страху, якщо намагаєтесь познайомитися з ним, життя ваше буде значно насиченішим. Тоді ваш шлях пройде там, де живе ваш страх. Але цей шлях кожен мусить шукати для себе сам.

Автор: Алекс Губер

Переклад: annamavka

Анна Шляхова
30-04-2020 22:04
Повний профайл: Адам Ондра

Адам Ондра, 27 років, найкращій скелелаз світу. Чешському феномену ми завдячуємо першими в світі 9b+ та 9c, що не бачили повторних проходжень. На додачу до оберемку золотих медалей Кубку Світу та титулів Чемпіону Світу і багаж з близько 200 маршрутів складністю 9а та вище, Ондра у перше ж своє відвідування Йосеміті у 2016 році проліз Dawn Wall (VI 9a). В його активі боулдер 8с+ та тред 5.14. Список можна продовжувати.

Анна Шляхова
06-03-2020 21:03
Відьма - то було ціле життя...

У 2019 році Валентин Швидкий проліз Відьму(8а), вперше переступивши цю межу у 50 років. Він відчував в собі сили пролізти її на декілька років раніше, якби не… про це й читайте далі.

Анна Шляхова
22-02-2020 14:02
Большая четвёрка предотвращения и лечения травм: техника, осанка, активность, отдых

И главный вопрос, который стоит задать себе: “Почему именно это место оказалось слабым звеном?” Только честно ответив на этот вопрос, вы определите причины возможного возникновения травм и сможете предпринять правильные шаги для исцеления или профилактики.

Анна Шляхова
15-02-2020 21:02
Опыт - всё

Джон Гилл был человеком с сильной внутренней мотивацией. Он выбрал лазить боулдеринг, когда остальные скалолазы и альпинисты не считали чем-либо стоящим внимания маршрут без вершины. Он делал движения ради их красоты, а не ради эффективности. Именно поэтому он не использовал пятки в лазании, считая такую технику не эстетичной. Не смотря на огромную силу, он выработал безупречную технику, что встречается крайне редко. Одним из первых он начал использовать магнезию (как в гимнастике), делать динамичный пере