Княжі скелі й не тільки про них

Скелелазіння на заході Україні починалось на скелях Довбуша, проте потенціал Українських Карпат набагато ширший. В останні роки одним з головних ентузіастів підготовки нових маршрутів і цілих районів — рівно боулдерингових та мотузкових — був і є Володимир Кушнір ака Кушка. Тож трохи про скелі і про життя від багатодітного скелелаза, менеджера з продажів та підготовщика трас.

Розкажи трохи про те як все починалось.

Формально я лазити почав у 2000 року, але це лише формально, бо насправді перших років... о, клас, у нас відбій тривоги, ура... ну, ми їздили на скелі, весь час на Довбуша і більше того весь час на Львівські стоянки.

Ми лазили Термінатор, хто міг, але рівень це не всім дозволяв, бо лазили погано і лазити не було де — на Довбуша було трас пʼять під нижню. (зараз на скелях Довбуша нараховується близько 200 маршрутів).

Мені було, виходить, 23-24 років. І років 5-6 це були удари по воді, бо більше 6а я не навчився лазити. Якийсь прогрес почався з року 2006-2007 — відколи почали зʼявлятися стенди. Тож історія скелелазіння на заході Україні поки що дуже коротка. Ми їздили на змагання в Києв, це був десь 2005-2006 рік, і це була така подія, на яку ми чекали весь рік.

У Львові перший стенд — це був Погулянка, яку ми зараз розібрали й перенесли на Сихів. Це був 2006 рік, якщо я не помиляюсь.

Коли ти почав пробивку? Тепер в тебе ж рахунок йде на райони.

Я вважаю, що в першу чергу треба згадати не про мене, а про піонерів пробивки. Це Сергій Красовський, Женя Графов, Сергій Федірко. Останній зараз на фронті. Цих троє людей — це мабуть більшість маршрутів на Довбуша. Звісно, багато чого було зроблено в співавторстві різному. Як раз перша хвиля пробивки, коли з 5-10 маршрутів зʼявилося приблизно 100, то це був, якщо не помиляюсь, президентський грант Ющенко. Я на той момент трохи допомагав і Красовському, і Федірко.

З підготовщиків, які зараз ще активні більш-менш, я застав ще до перфораторну епоху. Це коли ми маршрути ще били молотком і пробійником. У нас не було акумуляторного перфоратора. Це взагалі була якась дивина така. Потім в нас зʼявився генератор, ми розмотували переноску і пробивали. Федірко і зараз так часто робить. Верхні гаки Відьми і Блукаючої тіні — це напевно останні траси, які билися вручну. Це було жахливо, бо на одну дірку йшло дві години. Ти висів і — тюк-тюк-тюк — тюкав одну дірку. Тому коли зʼяивився перфоратор, то це був прорив.

Є десь десяток трас мого авторства на Довбушах. Ми з Федірко зробив доволі великий прорив на Броні, де пробили оці всі довжелезні траси по 20+ гаків для любителів. На Тюльпані є пару моїх доріжок, одна прикольна 8а+ з лежачкою, "Час на роздуми" називається.

Першим великим проектом був Кикошів камінь. Більшість трас там мого авторства, окрім 5-6 трас Паши Василенко і пари Юри Левицького, а всього десь 107 трас. У нас вийшов "скеледром для героїв". Там простих трас дуже мало, і вони такі доволі вичурні. Але там дуже класний набір 6с, 7а, 7b, дуже офігені. Там є кілька вісімок пролізених, ну буквально 3-4. І там є близько 20 проектів, переважно від 8а і вище. Якщо брати мене, то мені треба напевно місяць на проходження одного такого проекту. З них штук пʼять підозрілих проектів, які я не впевнений, що вони полізуться. Я особливо нічого там ще не поправляв, бо я думаю, що це може бути 8с або 9а, а ми просто не вміємо лазити. А з іншого боку це вже трохи глибші питання підготовницькі: ось я не знаю, чи треба нам на Кикошовому камні 9а. Може й на фіг треба. Хай буде 7b-7c, і тоді її хоч хтось буде лазити.

Я для себе підбивав статистику. Здали всі картки після фесту, і я дивився які категорії хто скільки лазив. 80% - це пролази пʼятірок-шестірок. 7а — трошки, 7b — ще менше, а 7с і вісім — це одиничні пролази. Тому Княжі скелі буде більше народним скалодромом, бо з трішки менше 60 трас там дві третини — це пʼятірки і шестірки. Там релʼєф більше схожий на граніт — більше поличок, мізерів.

Ти також підготував кілька боулдерингів районів?

Їх не так багато. Біля Довбушів Гондрурас, потім був Ключ і Корчин Вуд.

Але ти все це поєднуєш з іншим життям? Робота, родина...

Так, я доволі довго займався гуртовою торгівлею в Горганах аудтор магазин, а останніх пʼять років я продаю програмне забезпечення у невеликій компанії, яка ще находиться в режимі стартапу поки що. Трохи намагався програмувати, але мені не дуже пійшло, і я залишився в продажах.

Мені пощастило, що останні років пʼять я маю доволі вільний графік роботи, і саме в цей час я почав активно займатися підготовкою маршрутів. Я зараз пробую встигнути все або пробігти між краплями, але все одно не виходить всюди так добре як хотілося б.

Зараз моя сімʼя вже більше року в Польщі. Добре, що я маю можливість до них їздити, то я раз на місяць або на два місяці до них приїзжаю. Вони ніби й хочуть вернутися, але поки війна і обстріли, то Іра (дружина) переживає і не хоче вертатися. То все досить невизначено. А це така справа, яка дозволяє відволіктися від проблем і щось зробити корисне для всіх.

Що тебе надихає?

Дуже цікаво зробити щось нове. Лазити я теж люблю, і можливо навіть більше ніж пробивати, але цей процес коли ти створюєш трасу нову і потім можеш її полізти, він дуже прикольний. Він мені подобається.

Я почав усвідомлювати, що мені прикольніше зробити трасу, пролізти її з вехньою або зробити всі перехвати і зрозуміти, що це 7с або 8а, і мені пофіг, що я її не заліз, але вона вже готова, і я можу розказати всім про неї, що це дуже класна траса, і хто зробить першопрохід, я щиро за нього порадію.

Ти також поєднуєш пробивку і збір коштів на військові потреби?

Цього разу я зібрав на друк футболок і по сто гривень з футболки, тобто близько 5000, я вже відправив Владу (Чумаченко) на тактичну медицину. А зі стартових внесків відправлю нашим друзям, Юрі й Оксані Ковальчук, які роблять дрони. Вони просто самі замовляють запчастини з Китаю і мають промислові потужності, то вони з командою роблять доволі багато дронів. І ось порядка 20,000 я їм перерахую.

А сам тренуєшся?

До тренувань у мене не має жодного спортивного підходу. Все моє тренування — це я лише лажу. Ми придумуємо боулдери і їх лазимо, або лазимо готові, якщо в якомусь залі є готові. Я не займаюсь спеціальними вправами, в мене немає тренувального плану. Тобто більшість атрибутів, які вважаються обовʼязковими для тренування, вони в мене відсутні.