Анна Шляхова
06-03-2020 21:03

Відьма - то було ціле життя...

У 2019 році Валентин Швидкий проліз Відьму(8а), вперше переступивши цю межу у 50 років. Він відчував в собі сили пролізти її на декілька років раніше, якби не… про це й читайте далі.

Все почалось у Сімеїзі. Коли я там відпочивав або працював у таборі, то постійно бачив людей на скелях і думав, які вони круті. Я так точно не зможу. Коли всі екскурсії, що там пропонувались ми вже побачили аба вони були нецікавими, залишилися лише дайвінг та скелелазіння. Я більше схилявся до дайвинга, але мене вмовили спробувати скелелазіння Таким чином ми потрапили до Ведемеєра. Він представився Андрій Чемпіон-міровіч, двукратний, так мовити. Майстер-клас він також провів професійно. Я все заліз в кросівках. Потім він нам зробив ще дюльфер на 45 метрів. Це було неймовірно. В мене було відчуття, що я офігенний. Може в мене трішки гірше ніж в нього виходить, бо досвіду ж замало. Ми захотіли ще і наступного дня поїхали в Нікіти, де я проходячи повз Лунтіка (5с+ або 6а) відразу вирішив, що це для “чайників”. Після того, як ми пролізли легкі траси, ми повернулись на Лунтіка, і мене поставили на місце. Бо я на ньому нічого зробити не зміг. Після цього ми захотіли ще. На третій день Андрій повів нас на Парагельмен, де ми в кросівках пройшли 300-метровий мультіпітч з неймовірними враженнями. У нас було ще декілька днів на відпочинок, але грошей вже не було.

Після цього я попав в НАУ і дуже швидко проліз 6б з верхньою і “вийшов на плато”. 6с було чимось нереальним. Ми пішли тренуватися до Паукаєва, але незабаром він переключився на виробництво зачіпок, тож я довго тренувався сам.

Я не збирався лізти 8а. Спробувати Відьму мене вмовив Коля Остроух, що був без напарника. Я довго не хотів, але коли в мене з першої спроби, хай коряво, проте вийшло дістатися топу, вперше закралася думка: “А може я все ж таки спробую її залізти”. Це був серпень 2016 року.

За 2017 рік я з'їздив всього пару разів, але підтягнув свій рівень, і вона стала ближче. В 2018 році я зрозумів, що вже можу її залізти. Добре, що я поїхав в табір до Міши Шалагіна того року. ВІн збив мою самовпевненість. Міша сказав: “ В тебе немає розкладу. Ти лізеш, як буде. На граничній трасі не можна лізти без розкладу, ти маєш знати все”. Теоретично я це знав, але не пам’ятав розклад навіть на ключі. В мене був якийсь розклад, але я його не пам’ятав. Міша примусив мене все вивчити, і я зрозумів, що все ще не так близько. Він також мене примусив відпрауьовувати важке місце по декілька разів поспіль. Через 1,5 години такого лазіння я вже був ніякий. Не дивлячись на те, що зазвичай робив по 5 спроб за день. І це вважалось багато. З Мішею в мене була дуже плідна праця.

Я продовжив працювати на наступний рік, і в мене майже кожний виізд з’являвся новий розклад. Дихати навчився. Не передавлювати зачіпки, бо треба економити. Якщо не зекономиш, не вистачить на останній перехват. Коли я все це зробив, далі пішла психологія. Стало страшно: вдруг залізу. На 7с і на 7с+ було теж саме. Я міг залізти раніше, але із-за страху збивалося дихання, пережимав зачіпки. Кожного разу я залазив тоді, коли не розраховував на результат. Занизити важливість - це було найважче.

Відьма — то було ціле життя, бо я стільки всього навчився. І ще одна важлива річ: коли ти думаєш, що в тебе є розклад, то це ще ні фіга не розклад. Він не оптимальний, це просто якийсь розклад. Треба шукати полегшення цього розкладу. Але організм хоче йти по знайомій дорозі, він лінується шукати щось нове. Я зовсім випадково знайшов ще 3 ноги. Вони були гірші, але центр ваги змістився, і рука розвантажилася. Спочатку я ці ноги взагалі не бачив. Не міг знайти відпочинок на полках перед ключем, ліз без зупинки.

Я зрозумів закон, що не має лінійної залежності між результатом і кількістю тренувань. Інколи здається, що треба 5-6 раз тренуватися і буде краще. То я вважаю, що краще відпочити, а потім, можливо, залізти свою трасу. Моя сентація проста: хочеш гарно лазити на скелях, треба лазити на скелях. Якщо хочеш залізти 8а на скелях, треба дуже багато лазити на скелях. Якщо я буду кожні вихідні лазити на скелі і більше нічого не робити, я буду краще лізти. Я так відчуваю, хоча й не пробував.

Ще один висновок я зробив після свого проекту. Серед скелелазів існує думка, що основний чинник для проходження складної траси — це витривалість. Я теж так вважав, але зрозумів, що правий Міша Шалагін. Він стверджує, що це не так. Останні три роки я не тренував витривалість окремо, а вчився на трасі не передавлювати зачіпки, чіткіше працювати ногами, рівномірно дихати, шукати більш оптимальний розклад. Ось ці чинники і вплинули на результат, а не витривалість.

Скелелазіння — це не вид спорту, це стиль життя. Мені подобається така фраза: “Скелелази не питають, що ти будеш робити на Пасху. Вони питають, куди ти поїдеш”.

Спілкувалася annamavka

Анна Шляхова
15-09-2020 19:09
High 5 от Себа Буи

Слава нашему брандмауэру! Без него нас бы поглотила волна спама. Но она уберегла нас не только от писем африканских королей, обещающих золотые горы за возможность ненадолго воспользоваться телефонным номером, и соблазнительных предложений Виагры. Она также держала нас на расстоянии от Себа Буи.

Анна Шляхова
26-06-2020 14:06
Священий грааль

Розташовані на висоті 4000 метрів в Перуанських Андах скелі Inka Waqanka (в перекладі: “Там де плаче Інка”) більш ніж вражають. Здається, що дірчаста вулканічна порода спеціально створена для скелелазіння. Наразі тут близько 100 маршрутів та величезний потенціал як в складності, так і в боулдері. Складність маршрутів складністю від 5а до 8а.

Анна Шляхова
28-05-2020 15:05
Реггі назавжди

Плануючи скелелазну поїздку в Мексику, не забудьте запланувати побільше несподіванок. Емілі Руденберг як раз так і зробила, і без будь-якого плану мандрувала з одного місця до іншого.

Анна Шляхова
22-05-2020 21:05
Промова на користь страху

Вступ до книги Алекса Губера "Страх - твій кращій друг" про те, що варто шукати в своєму житті страх та йти йому назустріч.